Автор: Агент Куркіна

Під час засідання Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти 28 травня 2024 року члени Національного агентства підтримуючи ЗВО під час війни, згідно з їхніми зверненнями, прийняли рішення про 156 умовних (відкладених) акредитацій освітніх програм, відповідно до Постанови КМУ щодо акредитацій в умовах воєнного стану, та ухвалили 200 рішень щодо розгляду акредитаційних справ.

Серед рішень про акредитацію освітніх програм, члени Національного агентства прийняли рішення про акредитацію освітньо-професійної програми “Особиста та майнова безпека” за спеціальністю 256 Національна безпека Термін дії сертифіката до 01 липня 2029 року.

Вітаємо усіх причетних до цього рішення!!!

3 квітня 2024 року відповідно до Програми візиту експертної групи до Інституту Управління державної охорони України Київського національного університету імені Тараса  Шевченка під час проведення акредитаційної експертизи освітньої програми «Особиста та майнова безпека» (ID в ЄДЕБО 27578) за спеціальністю «256 Національна безпека» за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти відбудеться ВІДКРИТА ЗУСТРІЧ усіх охочих учасників освітнього процесу (крім гаранта ОП та представників адміністрації ЗВО та Інституту УДО України). Зустріч відбудеться з 17:10 до 17:40. Посилання на відеодзвінок: https://meet.google.com/jfx-krnq-ddt

Запрошуємо всіх бажаючих!!!

План розробленої в штабі головнокомандувача Галицької армії Михайла Омеляновича-Павленка наступальної операції (офензиви) передбачав блокування зайнятого поляками Львова та наступ на місто з заходу. Через витік інформації до ворога український наступ, що розпочався 16 лютого, розвивався важко.

Тим не менш, 18 лютого 1919 року частини Галицької армії вийшли до залізниці Львів–Перемишль, перервали залізничний і телефонний зв’язок між цими містами. Українські частини вдало наступали в напрямку Судової Вишні й навіть увірвалися до Рави-Руської. Польське командування відвинула на посилення своїх військ дві сильні групи. 19 лютого розпочався польський контрнаступ, який українці, однак, витримали. Врешті українські війська припинили спроби оволодіти Львовом на вимогу країн Антанти. Розпочалися переговори про перемир’я.

У вересні 1945 року закінчилась найжорстокіша у світі Друга світова війна, в якій брали участь 62 держави і загинуло понад 70 млн людей.

По завершенні Другої світової війни Радянський Союз, складовою частиною якого була Україна, активно втручався у внутрішні справи сусідніх держав. Участь Радянського Союзу в локальних війнах і воєнних конфліктах за кордоном до останнього часу замовчувалася. Ця тема й досі вважається непопулярною, оскільки за брехливими радянськими гаслами «боротьби за мир» стояла агресивна військова машина, яка ніколи не відступала від ідеї «світової революції» й роздмухування військових конфліктів в усьому світі.

У повоєнні роки війська СРСР брали участь у 24 локальних громадянських війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав, а саме: Польщі, Китаї, Північній Кореї, Угорщині, В’єтнамі, Чехословаччині, Ємені, в Індійсько-Пакистанському конфлікті, арабо-ізраїльських війнах, Карибській кризі, Берлінському повстанні, конфлікті в Югославії, Лаосі та ін. Радянська влада завжди підтримувала урядові війська у боротьбі проти загонів опозиції.

Найбільш масштабною та трагічною була війна в Республіці Афганістан, що тривала 10 років – з 25 грудня 1979 по 15 лютого 1989 року. Саме того дня останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло понад 160 000 українців — близько 25 % від загальної кількості радянських військовослужбовців. З них понад 3 тисячі загинули, десятки вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали понад 8 000 українців (за іншими даними — понад 11 тисяч), з них 4 687 повернулися додому інвалідами. А тих, хто зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. З 72 осіб, відзначених за роки «афганської» війни званням Героя Радянського Союзу, є 11 українців.

Попри те, що Україна визнала війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану, вояки-українці, котрі брали в ній участь, прирівняні до учасників бойових дій та користуються відповідними державними пільгами.

Ми жили з величезною надією, що ця війна – остання, а біда й горе ніколи не повернуться похоронками в оселі українців. Проте у квітні 2014 року, після захоплення Російською Федерацією Криму, продовженням російської збройної агресії став збройний конфлікт на Донбасі. І там, на Сході України, колишні афганці – знову на передовій. Бо вони завжди були й залишаються прикладом відваги і справжньої мужності, доблесті й героїзму, братерства та самовідданості для молодих поколінь.

Теодор Рожанковський працював заступником судді та був депутатом Галицького сейму від Української Національної Демократичної Партії. Входив до складу «Українського соймового клубу». Та коли розпочалася війна проти росії, він очолив Легіон Українських січових стрільців – добровольче формування українців австро-угорської армії. Теодор Рожанковський увійшов до складу Української Бойової Управи. Він виступив проти рішення негайно перекинути непідготовлених і погано озброєних стрільців проти російських військ, за що був усунений від командування Легіоном. Надалі Теодор Рожанковський командував сотнею січових стрільців, виконував обов’язки командира Коша УСС, а потім став заступником командира Коша. Він здійснював підготовку поповнень для Легіону та займався культурно-просвітницькою роботою.

Під час боротьби Західно-Української Народної Республіки за незалежність Теодор Рожанковський очолював Станиславівську військову округу та був військовим аташе української місії в Празі. Пізніше працював адвокатом у Львові, а після Другої світової війни емігрував у США.

У середині січня 2015 року росія відновила наступальні дії на Сході України. Об’єктом інтенсивних атак зс рф і незаконних збройних формувань колаборантів став Донецький аеропорт, який українські захисники були змушені залишити після героїчної оборони. Тривали бойові дії також у районі Дебальцевського плацдарму.

11–12 лютого в Мінську відбулася третя зустріч лідерів України, Німеччини, Франції та росії у «нормандському форматі» та четверта зустріч тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на Сході України. Після 16-годинних переговорів керівники «четвірки» прийняли декларацію на підтримку комплексу заходів з виконання мінських угод з 13 пунктів. Угода передбачала негайне припинення вогню з 15 лютого 2015 року, відведення важкого озброєння та моніторинг ситуації з боку ОБСЄ.

Росіяни безуспішно намагалися взяти Вугледар ще з початку широкомасштабного вторгнення в Україну. На початку 2023 року Вугледар знову став осередком запеклих боїв. Російські війська змогли дійти до дороги, що з’єднує с. Павлівка і м. Мар’їнка і відокремлює Вугледар від передмістя. Проте підрозділи Збройних Сил України не допустили входження росіян до самого міста. Тоді колони ворожої техніки розпочали рух в обхід Вугледару зі сходу.

Українські захисники за допомогою сучасних засобів аеророзвідки змогли дізнатися про маневр окупантів. 6 лютого розпочалося знищення ворожої морської піхоти, що брала участь у спробі наступу. Ворожу техніку нищила артилерія і оператори ПТУР, частина машин окупанта підривалися на мінах, встановлених на узбіччях доріг. Успішному розгрому танків і БТР росіян сприяла щільність переміщення техніки у колонах. У результаті бойового зіткнення ворог втратив понад 30 одиниць бронетехніки. Цей бій під Вугледаром називають однією з найбільших одномоментних поразок російської армії в Україні. Бойові дії в районі Вугледару продовжилися 8–10 лютого 2023 р., в ході яких росія втратила більше 100 одиниць техніки, включно з 36 танками.