У цей день весь світ згадує жахливі події 1944-го року, коли за вказівкою вождів тоталітарного режиму примусово депортували у віддалені регіони Радянського Союзу кримських татар, а з ними й представників інших національних меншин. Підставою для цього стали претензії радянського уряду в нібито «масовій зраді та колабораціонізмі» татарського народу під час окупації нацистськими військами. Тоді було депортовано понад 190 тис.(за татарським джерелами – понад 228 тис.), з яких половина не витримала тягарю депортації. Понад 150 тисяч кримських татар перевезли до Узбекистану, інших розбили на невеликі групи і переселили до Казахстану, Таджикистану, Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Протягом 12 років кримські татари мали статус «спецпереселенців», який передбачав багато обмежень. Їм заборонялося перетинати кордон поселення без згоди спецкомендатури у письмовому вигляді, а тих, хто відвідував родичів у сусідньому селищі, засуджували до 25років.
Політика етноциду щодо депортованих етносів Криму не обмежувалася лише їх виселенням за межі етнічної території. Відразу після виселення «антирадянських елементів» майже цілковито була змінена топоніміка півострова: перейменовано райони та районні центри, назви яких були пов’язані з виселеними спецпереселенцями. За підрахунками дослідників, упродовж наступних років було перейменовано 1 062 села у 26 районах Кримської області. 1946 року підписаний закон, яким було затверджено ліквідацію Кримської АРСР.
Після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. у трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8 995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися з родинами на засланні. Режим спецпоселення для кримських татар був скасований 1956 р. Законодавчі акти вищого органу державної влади СРСР хоча й передбачали звільнення з-під адміністративного нагляду спецпоселенців з Криму, однак повністю позбавляли їх права на компенсацію втраченого при виселенні майна та забороняли повертатися до місць колишнього проживання. Радянський уряд так і не зняв обвинувачення в державній зраді. Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою, цю національність також заборонили вписувати в паспорт. Заборона кримським татарам повертатися до Криму діяла фактично до 1989 року.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. У 2014 р. Постановою № 1140-18 Верховної Ради України кримських татар було визнано корінним народом України та гарантовано їхнє право на самовизначення у складі України.
Незаконна анексія Криму російською федерацією у березні 2014 року актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Усі ці роки кримських татар піддають «вибірковому правосуддю», витискають, переслідують та убивають; Меджліс давно позбавлений як будівлі, так і можливості вести діалог з державними органами т. зв. «Республіки Крим». Від початку війни російська влада продовжує ще жорсткішу дискредитацію та утиски кримських татар, які лишилися на півострові. У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду.
В умовах війни вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення його прав набуває надважливого українського та міжнародного значення. Сьогодні кожен може вшанувати пам’ять жертв геноциду кримських татар хвилиною мовчання з 12:00 до 12:01 за київським часом.
